Народився Михайло 22 листопада 1991 р. в селі Ремчиці. Зростав у прекрасній, добрій, багатодітній родині поряд зі своїми братиками і сестричкою. Старший брат завжди згадує, як їздили разом в шкільні часи відпочивати в санаторій.
Змалечку Михайло дуже любив майструвати щось, захоплювався риболовлею та малюванням. У 1997 році пішов до 1 класу. Першою вчителькою була Стариніна Уляна Кузьмівна.
В колі друзів та однокласників завжди був позитивчиком, хорошим товаришем, добрим, з відкритим серцем та щирим до життя, в будь-яку хвилину готовий був прийти на допомогу.
Улюбленим предметом було малювання, так як мав великий потенціал до цього.
Після закінчення школи вступив до Сарненського ВПУ-22, де здобув професію монтажника гіпсокартонних конструкцій. В 2011 році був призваний на строкову військову службу.
Служив один рік у місті Кам'янець-Подільський Хмельницької області (в/ч А1107). Після служби повернувся в своє рідне село, де працював у своїй улюбленій сфері будівництва,до цього мав неабиякий талант, адже у нього були золоті руки. У вільний від роботи час допомагав по господарству батькам, він був найкращим сином.
У 2019 році Михайло одружився і будував з коханою дружиною Анною плани на майбутнє. Вони так мріяли придбати своє житло та переїхати жити до міста Сарни.
Любили подорожувати з дружиною Україною, а 2022 Новий рік зустріли в Карпатах.
Та після повномасштабного вторгнення в червні 2022 року його мобілізували до лав Збройних Сил України.
Він тоді не роздумуючи пішов на захист України, зі словами: "Я буду захищати Вас, це мій обов'язок."
Герой гідно виконував бойові завдання на Донецькому напрямку: Торецьк, Нью-Йорк, Часів Яр. Боровся за життя, як міг, аби повернутися до рідної домівки, до близьких йому людей.
Потім був відправлений на Курський напрямок у 21 ОМБР в/ч 4689.
Мав позивний Гриня(так його любили називати всі друзі та товариші). Служив на посаді навідник, стрілець!
За гідну службу воїна нагородили відзнакою «Ветеран війни – Учасник бойових дій». Ризикуючи своїм життям, Михайло витягнув пораненого побратима Івана з під обстрілів на евакуацію, а сам повернувся на позицію.
На жаль 6 січня 2025 року солдат Михайло Гриневич загинув, під час ворожого мінометного обстрілу при виконанні бойового завдання в районі н.п Миколаєво-Дар'їно Суджанського району Курської області, отримавши смертельне осколкове поранення голови. Йому назавжди 33.
У воїна залишилися дружина, батьки, сестра та два брати (брат Юрій також був призваний та гідно служив і виконував свій обов'язок).
Зі слів дружини Анни він був дуже турботливим і люблячим чоловіком, її підтримкою і опорою. Його теплий погляд і щира усмішка ніколи не згасне у її серці, а любов коханого буде завжди зігрівати навіть з неба. В кожній телефонній розмові заспокоював дружину словами, що все буде добре, він обов'язково повернеться, нащо вона відповідала: "Так і буде, ми з усім впораємось разом!" Анна підтримувала чоловіка та не давала впасти йому духом. Важко знайти слова втіхи, неможливо загоїти біль та гіркоту від втрати рідної людини.
Добрий, світлий спомин про Героя завжди житиме у пам’яті рідних, близьких та друзів Михайла.
Не забудемо ніколи...
Похований 12 січня 2025 року в рідному селі Ремчиці.
ВІЧНА ПАМ’ЯТЬ І СЛАВА ГЕРОЮ!!!
