Дзвони чорнобиля
26 квітня - це найтрагічніша дата в історії нашого народу. Адже цього дня 1986 року сталася жахлива подія - вибух атомного реактора на Чорнобильській АЕС. Цей трагічний випадок старалися замовчати перед світом, але страшна радіація, яку вітер поніс на північ, стурбувала шведські, фінські та норвезькі урядові кола, які почали бити тривогу і ставити запитання Москві. Проте відповіді на них не було ще два з половиною дні.
Вибух стався о 1 год. 24хв. Ніхто не підозрював що вибухнуло і загорілося атомне паливо. Володимир Правик кинув свій загін на дах палаючого машинного залу, де були турбіни і звідки ішли кабелі високовольтних ліній. Ці герої першими в світі гасили небезпечне атомне полум'я. Через 20 хвилин їм на допомогу прийшов командир воєнізованої пожежної частини Леонід Телятников. Він згодом напише: "... зруйновано апаратне відділення. Горить покриття блоку на висоті від 12 до 71,5 метра. По зовнішній драбині я піднявся на дах машинного залу. Хлопці чаділи від їдкого диму, чоботи вгрузали в кип'ячий бітум".
За кілька хвилин після пожежі прибули на поміч пожежники з Чорнобиля. Вони ставили свої машини навколо палаючого реактора. не мали ніякого захисного одягу. Голіруч шлангами лили воду в розжаране черево атомного монстра. Вода ця миттю ропадалася на кисень і водень, що ще більше виносило радіацію назовні. Після вибуху реактора всю вимірювальну апаратуру на АЕС заскалило. Приладів для вимірювання радіації не було. У цю страшну ніч у Прип'яті в лікарні працювали лікар Валентина Білокінь та фельдшер Олександр Скачок.
О 4 год. 50 хв. пожежу було локалізовано. Опромінених пожежників відвезли в Москву. Московські лікарі за допомогою американського лікаря доктора Гейла провели операції з пересадки кісткового мозку. Але й це не допомогло. За 20 км. від Москви на Читинському цвинтарі поховано 33 українці. Серед них Володимир Правик, Віктор Кібенюк, Володимир Тимура, Микола Ващук, Володимир Ігнатенко, вдячна пам'ять про яких буде вічною, бо тільки завдяки цим героям вдалося скоротити масштаби аварії, попередити вибух ще одного реактора.
Володимир Правик першим зробив крок назустріч атомній біді боровся з нею, поки не знепритомнів. Залишились його мати донечка, дружина, друзі. I листи, багато листів, фотографій... Лікарям вдалося врятувати життя Леоніда Телятникові, який був у відпустці, і викликаний по телефону, продовжував гасіння пожежі. 27 квітня для участі в ліквідації аварії було залучено вже 1185 працівників міліції, 99 пожежників,850 військовослужбовців внутрішніх військ. 27 квітня урядова комісія прийняла рішення про евакуацію населення Прип'яті. За 2 год. Її було закінчено. А в місті проживало 50 тис. жителів. 29-го почалася евакуація з тридцяти кілометрової зони. У ті дні різко підвищився радіаційний фон і в Києві. На жаль, про це повідомили не відразу. Реактор тлів до 6 травня, а лише 16 числа почалася евакуація дітей з Киева.
Так, аж на 10 день було вирішено розсекретити аварію на ЧАЕС. Та про масштаби біди ніхто не говорив. Ішлося, як про звичайну аварію, про те що не треба відчиняти вікон і дверей, не перебувати довго на вулиці. Але в той час з київських аптек вже зник йод (напевне, були відомі й інші засоби захисту, окрім закривати вікна і двері, та про них мало хто знав).
Доки існувала тогочасна комуністична система, доти аварія на ЧАЕС була покрита пеленою секретності і брехні. Тільки з 1989р. почала з'являтися деяка інформація. За даними Міністерства здоров'я України, у більше як 60 тисяч чоловік встановлено вплив негативних наслідків аварії.
Ніхто ніколи не буде знати, скільки людей загинуло від радіаційного випромінювання. Страшними і болючими були звістки про те, що народжуються аномальні діти: дівчинка, народжена в серпні 1989р., без очей, У лютому 1988рю - без лівої ноги. А скільки їх ще буде ? Міністерство охорони здоров'я у квітні 1995р. дало інформацію, що в Україні внаслідок вибуху померло 125 тисяч людей, зросли захворювання на рак, серцеві недуги. Найчастіше хворіють ліквідатори. Їх зареєстровано 233507 чоловік. Прип'ять і Чорнобиль стали мертвими містами. А Україну оголошено зоною екологічного лиха.
Односельчани - ліквідатори аварії на Чорнобильській АЕС:
1. Руднічок Володимир Прокопович
2. Власюк Євдокія Федорівна
3. Красько Григорій Павлович
4. Бриж Федір Опанасович
5. Адамець Володимир Петрович
Свідчення односельчан ліквідаторів наслідків аварії на ЧАЕС.
Руднічок Володимир Прокопович, житель села Ремчиці : " В 1986 році працював у колгоспі с. Ремчиці, коли почали формувати групу для ліквідації на ЧАЕС, добровільно погодився їхати до Чорнобиля. Працював безпосередньо на об'єкті, виконуючи обов'язки дозиметриста і водія. В мої обовязки входило вимірювати радіацію вранці, вдень і вечері, якщо показники були порівняно нормальні, то до роботи брались працівники. Після цього я працював на евакуаційних роботах, евакуюючи жителів за межі екологічного лиха".
Власик Євдокія Федорівна . Жителька с. Ремчиці.: "В 1986 році мене та Катерину Ковалець відправили у відрядження на ліквідаційні роботи до Чорнобиля. 1 вересня прибули в с. Димер Вишгородського р-ну у будинок відпочинку "Політехнік", де розташувалась їдальня, що обслуговувала працівників міліції, що були задіяні до ліквідації наслідків аварії на ЧАЕС. Цей будинок знаходився в лісі за 13 км. від с. Димер. Перше, що побачили і що найбільше вразило, це те, що навколо будинку і вздовж дороги стояло багато автомобілів, покинутих власниками, оскільки на них виїзджати за 60- ти кілометрову зону заборонялось. У їхній групі було 5 чоловіків. Працювали у дві зміни з 3.00 ранку до 10.00 вечора, обслуговували 180 чоловік міліції. Продукти завозили в основному з Півдня, надавалась перевага молочно-кислим продуктам, дієтичному м'ясу, а також овочам і фруктам. Дуже багато завозили кавунів, винограду і перцю. Було 3-разове харчування. Коли ввечері працівники міліції приїжджали з реактора, всю одежу спалювали і давали нову, також постіль, і так повторювалось щодня. Їхня група перебувала у відрядженні місяць, і за цей час вони не бачили ні однієї живоої істоти, навітьмух на зіпсованих продуктах не було, коли їхали додому, то не доїжджаючи до Києва, на дорозі їх перестріли і поміряли радіацію. Через те, що радіація вних була дуже велика, у Київ їх не пустили, лише після довгих вмовлянь і як пересіли в іншу машину, пізно ввечері їх допустили до вокзалу".
Красько Григорій Павлович після закінчення Мирогощанського радгоспу- технікуму в 1986 році був направлений на роботу в радгосп ім. Дзержинського с. Ремчиці на посаду інженера по охороні праці. В 1987 році 30 березня був призваний Сарненським РВК на спеціальні збори по ліквідації аварії на ЧАЕС. Служив в 408 ремонтно-відновлювальному батальйоні, який знаходився в с. Нова Радча Народигського р-ну Житомирської обл. Щоденно вів журнали доз опромінення на кожного солдата батальйону - це була моя основна робота. Крім цього приймав безпосередньо участь в демонтажі покрівлі II-III блоків ЧАЕС., а такождезактивації населених пунктів 60 кілометрової зони ЧАЕС. 30 серпня 1987 року був демобілізований додому.
Група поварів на ліквідаційних роботах.
Крайня праворуч - Власик Євдокія Федорівна
Власик Євдокія Федорівна в селі Димер Вишгородського р-ну на ліквідаційних роботах. Вересень 1986р.