Ріка нашої пам'яті

Тим у кого в 20 на скронях з'явилась сивина,
Тим, хто своїми руками борони тягав,
Тим, хто колгоспи з руїн підіймав,
Тим, хто сам дітей рятував,
Тим, хто переніс лихоліття війни,
Цей ювілей присвячуємо ми.

Травень сорок п'ятого був щедрим на тепло. Буйно квітував бузок, і величезні пахучі оберемки його кидали солдатам, які поверталися в рідні краї з важких воєнних доріг. Як на них чекали! Чекали чоловіка, батька, коханого...
Не всі повернулися з воєнних доріг: чорні хустини печалі ще довго покривали передчасно посивілі голови солдатських вдів.
Скільки їх - молодих, вродливих, убитих горем залишилося жити на самоті. Ніхто не вів тоді тієї сумної статистики.
Важко їм доводилося. Проте, так уже влаштоване людське буття: живі мусять жити. І вони жили. Давали лад  собі, дітям, господарству.
Спливло багато років від того вистражданого радісно-сумного Дня Перемоги. Давно заросли травою окопи. Давно сіють пшеницю на землі, яка горіла й стогнала. А люди... Людям і досі болять завдані війною рани.
Щоб вшанувати пам'ять своїх земляків у центрі села Ремчиці збудовано пам'ятник загиблим у Великій Вітчизняній війні. Уже десятки років стоїть радянський солдат, похиливши голову. віддає честь загиблим солдатам, нагадує нам про ті події.
Кожного року сюди приходять ветерани, щоб згадати загиблих. Діти, сільська та районна адміністрація поспішають привітати ветеранів. З кожним роком свідків тих подій усе зменшується.
Ось у нашому селі уже і не залишилось таких людей.

Наші земляки в період Другої світової війни

Сьогодні, аналізуючи хід подій Другої світової війни та роздумуючи над ними, не можна висловити захоплення великим подвигом людей, яким випало мати справу з антигуманістичним, людиноненависницьким фашизмом. Скільки б часу не минуло, історію Великої Вітчизняної війни треба вивчати, її необхідно пам'ятати, а ветеранів - шанувати, адже з кожним роком їх стає менше.
Односельчани не забувають імен ветеранів Великої Вітчизняної війни:

  • Мельник Семен Якович
  • Мельник Кирило Іванович
  • Мельник Володимир Прокопович
  • Мельник Іван Северинович
  • Данильчик Констянтин Васильович
  • Данильчик Антон Йосипович
  • Адамець Петро Григорович
  • Симонець-Жабчик Григорій Михайлович
  • Долід Лукаш Васильович
  • Сварицевич Мирон Євдокимович
  • Лохвич Феодосій Сергійович
  • Швець Яків Данилович
  • Цуман Зіновій Іванович
  • Ільчук Федір Кузьмич
  • Силка Виїв Андрійович
  • Белаш Андрій Оверкович
  • Велісевич Йосип Радіонович
  • Нікітчук Іван Федорович
  • Бриж Антон Степанович
  • Данильчик Василь Максимович

Мельник Семен Миколайович

Народився 1922р. За часів панування Польщі на території нашого краю Семен Миколайович закінчив два класи (отримав неповну освіту). До війська потрапив 1943р. спочатку був у військових батальйонах Білорусії. З часом потрапив у партизанське з'єднання Ковпака, яке згодом потрапило в батальйон радянської армії. В боях при Кінінзберзі Семен Миколайович був поранений. Потрапив до військового госпіталю. Полікувавшись,  йде знову до війська. Брав участь у взяті Везеля, Трухина.
Батальйон, в якому служив Мельник С.М. складався з трьох. Семен Миколайович служив солдатом у роті командування Малімоненка.
На річці Фахи радянська армія зустрілася з військами союзників антигітлерівської коаліції.
Після закінчення війни ще протягом 2 років служив у радянській армії на окупованих нею територіях. За участь у воєнних діях та добросовісну працю отримав сім нагород. Додому повернувся 22 березня 1947р. Вдома не застав матері, його чекав лише овдовілий батько. 

Адамець Петро Григорович

Народився 1922 року в с.Ремчиці. Проживав в с.Ремчиці. Учасник бойових дій. 
З розповіді Петра Григоровича:
 "1944р. призвали до армії. На військкомат в Сарни добирались пішки. З Сарн відправили до Рівного в збірний пункт. Після цього відправили до станції Очевськ, де залишились на 2 місяці. Далі шлях пролягав до Сумської області до м. Рушний, де молодих хлопців в кількості 40 осіб вчили протягом трьох місяців на шоферів, звідти направили до Житомира. В Житомирі освоювали американську техніку. Після навчань молодих солдатів відправили на фронт. Потрапили до Румунії, де воювали протягом 1944-1945рр. після цього напрямок пролягав на Будапешт, столицю Австрії, де перебували до 1946р. Воював разом з Дубко Володимиром Степановичем"

Гуранець Зіновій Ілліч

Народився 30 вересня 1925 року.
Коли Зіновію Іллічу виповнилося 18 років, він отримав повістку з'явитись до губекскомісаріату і пересторогою, що за не появу відповідатиме родина. 3 рідного села його та більше десятка молодих людей, забравши, відправили до районного комісаріату, де всіх заарештували і посадили під варту. 3 Сарн, посадивши у вантажні вагони по 50-60 осіб відвезли в Рівне. В Рівному чекали потяг з Полтави, також з молодими людьми. Дочекавшись потягу, додавши рівненчан, відвезли до Німеччини на примусові роботи. В Німеччині працював на фабриці, жив у таборі для полонених. Годували дуже погано: на добу давали 200 г хліба, 20 г маргарину, 20 г цукру. Сніданок - кава, обід - борщ без картоплі, на вечерю - кулак під голову.
Додому повернувся 28 травня 1945 року.

Лохвич Феодосій Сергійович

27.08.1926p. - 19.08.1991р. Народився в с. Ремчиці. Весною 1944 року пішов на фронт, дійшов до Кінісберга, там його ранило і він лежав у військовому госпіталі.
Під час другої світової війни отримав медалі:

  • Медаль "За Одвагу"
  • Медаль "Победи "
  • Медаль "За взятие Кінісберга"

Долід Устинія Яківна

Народилась 1925 p.
B 17 ( 1943p.) років в період Великої Вітчизняної війни потрапила до Німеччини. Працювали спочатку на фабриці м. Тельне, де виготовляла зброю та військове спорядження. Досить важко було в зв'язку з поганим харчуванням. На кожну людину давали 200г. хліба на добу. Змушені були втікати на сусідні городи, де росла ріпка, рвали та їли з сіллю. В цей час на дану фабрику держави антигітлерівської коаліції скидали бомби, робітники розбігались, хто куди міг. Німці за допомогою собак находили втікачів і повертали знову до роботи. Після того, як відпрацювала встановлений термін на фабриці, стала працювати в хазяїна(імені не пам'ятає). В хазяїна працювала до закінчення Другої світової війни ( 6 місяців). Хазяїн був не дуже багатий: мав 30 свиней, 20 корів, 2 пари коней, вівці.
Додому повернулась в 1945 р.

Цаковська Мотрона Іванівна

Народилась 1920р. в с.Ремчиці.
Ранньої весни 1942 року в селі німці примусово забирали молодих дівчат та жінок до Німеччини. Зібрали всіх пізно ввечері і повезли до станції Сарни. Туди були звезені всі полонені з всіх сусідніх сіл, де тільки були фашисти. Всіх примусили сісти у вантажні вагони. Місця було дуже мало, тому що у один вагон змушували зайти до двохсот осіб. отже можна було або стояти, або, в крайньому випадку, сидіти. Зупинки робились дуже часто. Тому що радянські війська скидали на потяги бомби. Приходилось робити непередбачені зупинки на декілька діб. Протягом цього часу полонені були голодні і без води, знесилені багато були непритомними.
Привезли до Німеччини, лише тоді погодували: кожна особа отримала по три картоплини. Після розподілу Мотрона Іванівна потрапила на фабрику. Кожен робітник отримав форму та власний номер. Робота була дуже складна. Піднімали дуже рано і працювати приходилось до пізньої ночі. На вулицю виходити заборонялось, лише на територію фабрики. Годували дуже погано: їжу видавали на тиждень — це маленький буханець хліба. Багато робітників були хворими, потребували посиленого харчування, але такого не було, більшість помирали. Траплялись випадки, коли знесилені робітники просили їсти, а отримували стусани. Звичайно не обходилось без втеч. Тоді німці влаштовували публічні розстріли з метою залякування інших робітників.
Додому повернулась після закінчення Великої Вітчизняної війни.

Силка Виїв Андрійович

01.02.1921p. - 1990р. В кінці Великої Вітчизняної Війни Виїв Андрійович потрапляє до Москви в 16 відділення учбово авто-полк. Коли закінчив навчання в листопаді 1944 року бої йшли в Німеччині, куди і був відправлений Виїв Андрійович. Брав безпосередньо участи у штурмі Берліна. Після закінчення Другої світової війни змушений залишитись в Берліні для встановлення радянської влади на території розчленованої союзниками антигітлерівської коаліції Німеччини. Деякий час працював шофером. Додому повернувся в червні 1946 року. Отримав нагороди за участь в бойових діях та добросовісне виконання службових обов'язків.

Симонець Кирило Михайлович

10.10.1920p. - 20.12.2005р. Народився в с. Ремчиці. Восени 1943 року був призваний на фронт. Служив у 397 стрілковій дивізії. Був ранений під Кінісбергом, лежав у госпіталі. Був поранений, лежав у госпіталі. Додому повернувся з осколком у руці. Під час війни був відзначений:
Орденом Жуковат
Медаль «Победи»
Медаль « За одвагу»
Медаль «За одвагу»
Медаль «Победи»
Медаль «За одвагу»

Наш край був звільнений частинами 1-го Українського фронту  від німецько-фашистських загарбників протягом січня-березня 1944р. Неабияку роль в цьому відіграли наші земляки, які брали безпосередню участь у веденні боїв період Другої світової війни. Серед них було дуже багато, які загинули, не повернулися в рідні краї.

ІЗ "КНИГИ ПАМ'ЯТІ УКРАЇНИ" ПРО ОДНОСЕЛЬЧАН, ЯКІ ЗАГИНУЛИ НА ПОЛЯХ БОЇВ В ПЕРІОД ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ.

Поховані в Польщі

Будан Петро
Гарбарчук П.К.
Сварицевич Г.П.
Хомич І.В.
Янок Л.І.

Поховані в Німеччині

Мірковець Ф.В.
Ничипорчук О.В.
Долід Д.С.
Примак М.О.
Дейнеки Г.М.
Лелюк Г.М.
Данильчик І.М.

Поховані в Чехії і Словакії

Долід П.І.
Дятлик І.П.
Зосімчук М.І.
Івашин Я.С.
Бабич Г.Р.
Вовчик І.В.

Поховані в Литві

Янок В.Т.
Робенко В.П.
Белаш М.А.

Похований в Китаї

Данильчик С.М.